Крапля впала на вікно, як на смугу нота. А у мене від життя вже давно нудота.
Через багато місяців ти напишеш «як справи?»..
Але я навряд розповім щось нове чи цікаве.
Ні, ну як, я звісну за щось борюсь,
Не втрачаю надії,
Правда, хворію за місяць
стільки,
Скільки ніхто не хворіє.
Наливаю воду в чайник –
Кожен раз мимо,
Давлюсь від диму
з вогнища,
Не від цигаркового диму.
Чи згадую ?
Ну, тут
точно не порадую.
Ти тому й так швидко зник,
Бо не звик,
Втрачати.
Мені, мабуть треба було сказати?
що мене можна використати,
Але не зламати.
Приручити,
А потім
Втратити.
А любов…
Ну бачиш,
Я ж посміхаюсь знов.
Нам це «люблю»
Знадобилось щоб заповнити
Пустоту наших розмов.
Створити логічну петлю.
Інакше б дзвоном підков
Обходили різну фігню.
Ну от. Доля - дивна річ.
Навіть без протиріч
Зникли.
З власної історії,
До біса теорії.
Ми так
Не звикли.
Не знаю як ти…
Розбитий?
Пустий?
А я майже в нормі.
Це ж ти втікати звик,
Залишаючи страждати.
А я бадьоро,
в шкільній формі
Доживу останній рік
І мені буде зовсім
начхати.
Я йду вгору.
У мене знов свій світ,
Підпалений динаміт,
А не застаріла граната,
Привіт.
Я не буду чекати.
Ніякого часу
Все і відразу.
Я – перемагати.

Маруся Мовчазна