Крапля впала на вікно, як на смугу нота. А у мене від життя вже давно нудота.
осіння параноя

мені осінь ця здавлює груди.
я від неї втекти намагаюсь.
вона поруч!навколо!усюди!
параноя.кричу і втікаю.

я боюсь Золотистої дами.
знову хочу сховатись в словах..
ні.безжальна.чіпляє кайдани.
ні.не здамся.надія в очах.

вона злиться — мене не скорити.
я тремчу — сили майже нема.
їй не вдасться мене полонити
всі її поривання — дарма.

параноя.вона мабуть близько.
вона злиться.боюся.я мчу.
за гілки зачепилася — слизько.
вона злісно шипить "не пущу"

осінь в монстра вже перетворилась.
очі блискають гнівом різким.
не скорюсь.не корюсь.не корилась.
всеодно хай лишиться ні з чим.

вона вигляд зробила байдужий.
якось сонно навколо дивлюсь.
за змертвілі пелюсточки ружі
я цю осінь найбільш не люблю.

не люблю я птахів відпускати.
не люблю зсиротілих дерев.
не люблю я від вітру тікати
й перегукувать його рев.

я не можу.мені все здається,
що за спиною осінь стоїть.
як змія навкруг шиї зів*ється
тепло серця розвіє за мить.

вона зла,що б мені не казали!
сумно птахи стали співать
про самотні осінні вокзали
і про сльози що сумно звучать.

Маруся Мовчазна